Vi använder cookies för att förbättra upplevelsen av Bookmates-webbplatsen och för att ge dig våra rekommendationer.
För mer information, läs vår cookiepolicy.
Godkänn alla cookies
Kakinställningar
Svg Vector Icons : http://www.onlinewebfonts.com/icon Något gick fel. Försök igen.
Петлюра. Боротьба, Максим Бутченко
uk
Максим Бутченко

Петлюра. Боротьба

Berätta för mig när boken läggs till
För att kunna läsa den här boken överför filer i EPUB- eller FB2-format till Bookmate. Hur laddar jag upp en bok?
Того ранку Симон Петлюра нарешті повернувся додому. Обійняв дружину Ольгу, вільно дихав на повні груди. Стільки часу він провів у в’язниці бездіяльно. І ось відчув, що настає пора великих змін. Соратники чекають наказу діяти. Одначе кохана Ольга і маленька донечка Леся дуже потерпають від того, що тато й чоловік і далі майже не з’являтиметься вдома. Та й чи буде в них дім? І сам Петлюра розривається між сім’єю та своєю мрією — незалежною Україною. Режим Скоропадського має бути повалено. Відступати не можна. Здається, Петлюра чує власний голос ніби здалеку. І наче не він промовляє ті слова: «Іншого шляху, крім повстання, у нас немає…»
mer
Den här boken är inte tillgänglig just nu
241 trycksidor
Har du redan läst den? Vad tycker du om den?
👍👎

Citat

  • Sofy Smaliukhar citeratför 4 år sedan
    Це безвихідь слів, витканих із протиріч
  • Sofy Smaliukhar citeratför 4 år sedan
    А як це?
    — Напевно, так, як можуть любити повітря, адже жити без нього неможливо.
    — Ти, Симоне, завжди був мастак говорити.
    — Це тому, що ти мене надихаєш, серденько.
    Його рука торкалася щоки дружини, він гладив її обличчя, бажав увібрати в себе все тепло її тіла. Ці хвилини такі дивні, тому що в них є якесь таїнство. Якою ж безпорадною є людина у своїй самотності! Як же бажає відчувати плоть іншого, чути його голос, бачити силует — усі ми є рабами своєї боязні залишитися самотніми в цьому світі. Манить нас до таких, як ми самі, бо цей потяг схожий на інстинкт тварин — притягує чоловіка до жінки, і саме так зароджується нове життя.
  • Sofy Smaliukhar citeratför 4 år sedan
    Ольга всміхнулася, поправила волосся, що впало на щоку, затуливши очі. Симон Васильович подивився на неї так, немов побачив уперше. Як же дивно влаштована людина — потяг до душі й плоті немов прописаний у душі тоненькими письменами; і, тільки полюбивши, можна розгадати ці написи, дізнатися, що вони означають. Ким він був для дружини, чим раптом виявився до неї прив’язаний, з’єднаний, наче хмари з небесами, в одне ціле? Якби він зараз устав, відчинив двері й пішов у морозну ніч, то чи пішла б вона за ним? Чи думала б вона про своє майбутнє без нього? Коли весь світ валитиметься, то чи погодиться вона жити в руїнах, але поруч із ним?
    — Погодилася б? — запитав Симон Васильович.
    — На що? — здивувалась Ольга.
    — Залишитися зі мною за будь-яких обставин?
    — А ти сумніваєшся?
    — Просто хочу почути.
    — Я буду твоєю тінню, слідуватиму за тобою, куди б тебе не занесло.
    Хотіла щось іще додати, але більше слів не треба, тому що слова — лише звук, схожий на коливання душі. Ольга збентежилася, немов дитина, а він притулився до неї і поцілував, ніжно торкаючись губ, наче це були польові червоні квіти.
    — Я люблю тебе, як тільки може любити людина, Оленько

I bokhyllorna

fb2epub
Dra och släpp dina filer (upp till fem åt gången)