Іван Багряний

Тільки арештант, тільки той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю, може проробити таку роботу.

Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи

Отже, як творив наш Бог мир, то йшов він із заходу на схід і розселяв по землі, де що треба за планом. Як той сівач, ніс він у мішку всякої тварі і всякого насіння до лиха і розтикав по землі, що де приходилось, мов за точно опрацьованим промфінпланом небесного комунхоза. Там те, а там те... Так він ішов і трудився через усю землю. Ішов і сіяв, ішов і сіяв.
І прийшов він аж у той край, що грець його й зна де. І зупинився він на хребті Сіхоте-Аліня — гори такі є. Аж бачить — земля вже скінчилась, а в нього в мішку ще до лиха всього є!
Дивився, дивився бог. Вертатись далеко... Так він узяв та й висипав геть усе з мішка тут.
— Живи тут!..
Ну, відтоді і почалось. І поперло. І погнало!
І таке там сотворилось, що люди довго ще ламатимуть голови, як то могло трапитись, прости Господи! То, я вам скажу, край!!!
І ніхто йому не годен дати ради. "Хіба тільки турки або запорожці", — мовляв той владивостоцький турок. Чому запорожці? Тому, каже, що так уже заведено на цій землі — як десь нема кому дати ради, то запорожців туди! Або принаймні їхніх нащадків. На Кубань? — Запорожці. На Терек? — Запорожці. Під Петроград? — Запорожці! І тут — теж... Цар Микола, бач, не був дурень, коли на-посівся на тих дурних "х а х л і в". Сам бог, як творив цей світ, то мав саме їх на увазі. Відтоді так воно вже й ведеться... Будьмо ж!.. А кінчиться хіба аж на нас. Бо на нас — тпрру! — де сядеш, там і злізеш...