Заборонений: Історія життя і боротьби Василя Стуса

Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
Як в смерті обернуся до життя…

Комуністична і нацистська системи багато в чому наслідували одна одну.

Удивляючись в очі більшості знайомих, намагався знайти в них бажання боротьби, але бачив лише розчарування і приреченість. Серця людей були заморожені страхом. Саме тоді Стус дійшов висновку, що справжня воля за ґратами, де його однодумці не зраджують своїх переконань.

Рад-соц-конц-таборiв союз,

суд був закритим, аби зробити все за підготовленим у владних кабінетах сценарієм.

Протягом 1971 року писав до ЦК КПУ, до КДБ, усвідомлюючи, що його листи — це боротьба Дон Кіхота з вітряками. Але він свідомо викликав на себе гнів системи. Мовчати не міг. Писав, аби показати, що не боїться і що всіх не залякати!

Навмисно влаштували похорон на будній день, аби не всі змогли прийти попрощатися з Аллою. Навіть мертва, вона не дає цим злодіям спокою»,— обурювався подумки Василь.

Тільки брутальним убивством влада змогла закрити рота

полюбляв спостерігати за таємницею народження віршів.

Алла мала свій національний український хребет. В українському мистецтві рідко буває так. Бо в