Філософія самот­ності

Вважається, що за виразом обличчя маленьких дітей можна ідентифікувати комплексні почуття, такі як сором і заздрість, але немає виразу обличчя, яке б відповідало почуттю самот­ності. А як щодо малечі, яка плаче, коли її залишають одну? Звичайно, можна припустити, що дитина переживає самот­ність, але плач може означати також страх.

Те, що ти відчуваєш, залежить від того, що ти думаєш і переживаєш, а те, що ти думаєш про те, що переживаєш, залежить від того, що ти відчуваєш.

Однак самот­ність — не хвороба, а загальнолюдське явище. Відчуття такого соціального голоду — а це і є самот­ність — саме по собі настільки незначний симптом захворювання, як і відчуття фізичного голоду через те, що ми не поїли.

Соціальна самот­ність — це брак соціальної інтеграції, соціально самот­ня людина прагне бути частиною спільноти. Емоційно самот­ній людині, навпаки, бракує по-справжньому близького зв’язку з кимось.

Демонстрування довіри робить тебе вразливим, а коли виявляєш довіру до когось, хто має дуже велике значення для тебе, стаєш особливо вразливим.

Можна зменшити самот­ність, навчившись відпочивати в собі, не залежати так сильно від визнання інших і водночас прагнути присутності інших і відкривати себе для них,

особа, яка самодостатня і не потребує інших, просто не людина, вона є «або звіром, або богом

спільство найменшої довіри в історії — це, ймовірно, Радянський Союз у 1930-х роках.

Люби свою самот­ність і приймай заподіяну нею біль з красивим звучним жалем»

«Тільки-но ми повною мірою стаємо свідомими, одразу ж виявляємо самот­ність. Нам потрібні інші фізично, емоційно, інтелектуально; вони потрібні нам, якщо ми хочемо щось зрозуміти, і навіть для розуміння самих себе»