За лаштунками імперії. Есеї про українсько-російські культурні відносини

за порухом чарівної палички

у цьому фантасмагоричному, звихненому, виморочному світі.

Такі відомості взяті найперш з «Історії Русів», яка була важливим джерелом для автора «Тараса Бульби», так само як і літопис Самовидця.

Нестійка, лабораторно вирощена в ході жорстокого соціального експерименту радянська ідентичність принаймні для значної частини українців водномить розсипалася, звітрилася, тож треба було шукати відповідей на питання «хто ми?», а без того годі зостатися самими собою. Не можна повноцінно жити із задавненою хронічною амнезією, хворобу треба лікувати. Наростання імперського тиску, а тим більш гаряча фаза українсько-­російської війни, неймовірно посилили усвідомлення того, що без національного самовизначення з-під імперського гніту не вийти. Націю мусить об’єднати спільна колективна пам’ять, і війни за неї стають усе запеклішими. Врешті, і те, що спільнота пам’ятає, і те, що вона хоче забути, сприяють об’єднанню.

Минулося колишнє славне «панування», пересихає навіть Дніпро, і — ще одна варіація того ж мотиву боротьби за пам’ять — «Могили мої милі // Москаль розриває». Навіть сам епітет «милі» одразу виводить образ могили у ширше інтерпретаційне поле: «москаль» вихолощує спогади, позбавляє згадок про колишню героїку, позбавляє гордости й гідности.

Катерина дорікає зрадливому москалеві, що він «присягався». Сама згадка про зламану присягу переводить стосунки дівчини з Іваном в інший вимір: адже якраз царська влада зламала переяславську присягу, порушила угоду й занапастила Україну.

Москаль навіть не ховається із вкраденим. А коли жертви ловлять злодія, той називає їх «хахлами безмозглими» і погрожує штрафами за образу солдатської чести

Спокусі воднораз провести межу між добром та злом, зректися усіх складнощів і створити пантеон лицарів національної справи без страху й докору піддатися легко, тільки ґлорифікація нічого не пояснює і нічому не вчить.

Ґвалтовно зближуючи і зріднюючи підкорені нації у залізних імперських обіймах, Росія і Радянський Союз невтомно нагадували про загрози з ворожого Заходу.

тридцяті риторика інтернаціоналізму й експорту світової пролетарської революції заміняється дискурсом об’єднання «великої Русі», що й засвідчив з усією очевидністю новий радянський гімн.