Три перстені

Дзвонила в ста фортепіанах
омелодійнена весна.

білий дім,
де стіни з дерева та мрії

До мізку, в серце, до думок
вливає ніч, немов бальзам,
солодку краплю божевілля.

Знов підказує мені до вуха
слів спокуслива, похмільна їдь,
що поглине серце завірюха,
хоч би мимохіть.

Так складатиму в дні анестезії
цю отруйну дань моїм часам,
бо дарма: гірке вино поезії
мушу пити сам.