Костянтин Москалець

простоволоса й боса ти стоїш
на вітрі з ароматом помаранчів
довкола землі світяться вигнанчі
вуста самі про себе шепчуть вірш

I догорала свічка як на зло,
дрімали по кутках сумні примари,
життя пікомуненалежне пропливло,
мов сірий дим над volle lacrimarum.

Минаючи мов сон або старе кіно,
ідуть легкі дощі всесвітньої печалі.
Кружляє чорний диск і пахне свіжим чаєм