bookmate game

Павло Тичина

  • ~Тсукіко~har citeratför 19 dagar sedan
    Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
    Лиш Сонячні Кларнети.
    У танці я, ритмічний рух,
    В безсмертнім — всі планети.

    Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
    Навколо — дзвонні згуки,
    І пітьми творчої хітон,
    І благовісні руки.

    Прокинувсь я — і я вже Ти:
    Над мною, підо мною
    Горять світи, біжать світи
    Музичною рікою.

    І стежив я, і я веснів:
    Акордились планети.
    Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
    Лиш Сонячні Кларнети.
  • ~Тсукіко~har citeratför 19 dagar sedan
    Хтось горів світанно,
    Коліноприклонно:
    Дай нам, земле, шуму,
    Шуму — божевілля!
    Ніч.
    Плач.
    Смерть шумить косою!
    Смерть шумить косою…
  • ~Тсукіко~har citeratför 19 dagar sedan
    Не місяць, І не зорі,
    І дніти мов не дніло,
    Як страшно!…людське серце
    До краю обідніло.
  • Анастасія Вітерhar citeratför 10 månader sedan
    Іще пташки…
    Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають,
    Ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза
    (Вітри лежать, вітри на арфу грають); —
    А в небі свариться вже хтось. Завіса чорно-сиза
    Півнеба мовчки зап'яла. Земля вдягає тінь…
    Мов звір, ховається людина.
    — Господь іде! — подумав десь полинь.
    Заплакав дощ… і вщух.
    Мовчить гора. Мовчить долина.
    — Господня тінь, — прошепотів полинь.

    І враз — роздерлась пополам завіса! — Тиша. Мертва…
    Метнувсь огонь: розцвівсь, розпавсь — аж води закипіли!
    І полилася піснь, принеслась жертва.
    Курять шляхи, біжать, біжать… Рвуть вихори, як жили,
    Рідке коріння верб старих, що моляться в сльозах.
    А трави — й плакати не сміють.
    Ідуть потужні сили! Морок. Жах…
    …І дзвонять десь в селі.
    І вже тремтять, вже спокій сіють
    Сріблясті голуби у небесах.

    [1914–1916]
  • Ania Boroznyakhar citeratför 3 månader sedan
    Подивилась ясно…
    Подивилась ясно, — заспівали скрипки! —
    Обняла востаннє, — у моїй душі. —
    Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді.
    Заспівали скрипки у моїй душі!

    Знав я, знав: навіки, — промені як вії! —
    Більше не побачу, — сонячних очей. —
    Буду вічно сам я, в чорному акорді.
    Промені як вії сонячних очей!
    1918
  • Ania Boroznyakhar citeratför 3 månader sedan
    кохання плакав я…
    З кохання плакав я, ридав.
    (Над бором хмари муром!)
    Той плач між нею, мною став —
    (Мармуровим муром…)

    Пливуть молитви угорі.
    (Вернися з сміхом — дзвоном!)
    Спадає лист на вівтарі —
    (Кучерявим дзвоном…)

    Уже десь випали сніги.
    (Над бором хмари муром!)
    Розбиті ніжні вороги —
    (Мармуровим муром…)

    Самотна ти, самотний я.
    (Весна! — світанок! — вишня!)
    Обсипалась душа твоя —
    (Вранішняя вишня…)
    1917
  • Лада-Наталия Держивицкаяhar citerati fjol
    Я дійшов свого зросту і сили,
    я побачив ясне в далині.
    Товариство, яке мені діло,
    чи я пертий, чи ні?
  • Лада-Наталия Держивицкаяhar citerati fjol
    Гармонія живе не тільки там, де бліки.
    Гармонія і там, де Брехуни Великі.
    Лиш брехуни умруть, а правда з віку в вік
    стече в один акорд, де згук є робітник.
  • b1000321742har citerati fjol
    нікого так я не люблю,
    як вітра вітровіння,
    його шляхи, його боління
    і землю,
  • Ульяна Санитовичhar citeratför 2 år sedan
    Україно! Ти для мене диво!
    І нехай пливе за роком рік,
    Буду, мамо горда і вродлива,
    З тебе дивуватися повік…
fb2epub
Dra och släpp dina filer (upp till fem åt gången)