Олена Опанасенко

Лише після втрати пам’яті, навіть незначної і поступової, нам вдається усвідомити, що саме вона і становить наше буття. Без пам’яті життя припиняє бути життям... Саме на ній усе тримається, обґрунтовується, вона дає нам змогу відчувати і навіть діяти. Позбавлені пам’яті, ми перетворюємося на порожнечу... (Мені ж залишається тільки чекати на остаточну амнезію, що цілковито поглине усе моє життя, як свого часу це сталося з моєю матір’ю...)

усе, що вислизало й випаровувалося, будучи втіленим у формальних структурах, виявлялось чітким і цілісним, коли поставало в художньому втіленні, у потоці волі.