Вольфґанґ Шивельбуш

По-перше, спиртні напої вже точно не назвеш смаками раю, хіба іронічно — воротами в рай, а по-друге, якщо для багатших верств населення індустріалізованого суспільства спиртне було не такою й частою розвагою, а щоденною практикою був як раз ужиток кави або чаю, то для найбіднішого населення, для пролетарів, саме алкоголь стає необхідною віддушиною.

Якщо представники панівного класу пили каву для посилення власної тверезості, то для робітника чарка горілки була єдиним способом швидкої подорожі подалі від реальності. Крім того, кава та чай хоча і є сильними стимуляторами, нерідко вживаються саме як соціально схвалювані примхи. Що ж до міцного алкоголю, то його споживання стає в певному сенсі справою соціальної або скоріш класової необхідності.

Якщо сп’яніння від традиційного для Європи пива наступало поступово й було відносно м’яким і контрольованим, то горілкою біднота напивалася дуже швидко. Для більшості пияків кожний підхід до чарки закінчувався непритомним станом. Ріст популярності дешевого джину в Англії XVIII століття практично спричинив соціальну катастрофу в країні. Як говорячи про збудники, так і описуючи історію спиртних напоїв, Шивельбуш вдається до цікавих узагальнень: новий алкоголь неприродного походження (дистиляція на противагу бродінню), що його сучасники називали чужим для людського організму, є ключовим трунком для суспільства, що індустріалізується. Жалюгідне становище пролетарів ХVIII — поч. ХХ століття вимагало для них засобу забуття. Швидкість же дії горілки була відображанням тотального прискорення життя за часів науково-технічної революції ХІХ століття. Джин-бари, що працювали вечорами зі швидкістю конвеєру, були, так би мовити, зворотним боком робочого процесу, що відбувався на фабриці.

Невпинний потяг європейців до прянощів, збудників, різноманітних стимуляторів і дурманів говорить або про деяку глибинну незадоволеність західної людини загалом, або ж про те, що проект модернізації суспільства, що приніс би Окцидентові просвітлену самодостатність, досі не завершено.

Сьогодні ледве можемо уявити ключову роль, яку відігравав алкоголь, доки гарячі неалкогольні напої — кава, чай і шоколад — не посіли своє місце в європейському раціоні. Він був засобом насолоди і харчем водночас. Середньовічні люди впивалися вином і пивом, особливо в тоді ще вельми численні свята (в Парижі, скажімо, ще 1660 року налічували 103 свята), церковні освячення, весілля, хрестини, похорони, «сині понеділки»[8] тощо. Та й у будні пиво й вино були звичними складниками їжі.

До того як до Європи завезли картоплю, пиво, поряд із хлібом, є переважною поживою щонайширших мас населення Центральної та Північної Європи. «Декотрі живляться цим напоєм радше, ніж їжею, — пише 1551 року Йоган Бретшнайдер, інакше званий Плакотомус, маючи на увазі не пропащих пияцюг, а пересічне населення. — Його потребують люди обох статей і будь-якого віку, і здорові, й немічні». Кожна англійська родина в другій половині XVII століття, тобто коли кава якраз починає поширюватися у вищих колах, споживає коло трьох літрів пива на особу щоденно, що стосується і дітей. У цей час пивоваріння — хоча вже існують і великі броварні — ще так само є частиною кожного хатнього господарства, як і випікання хліба чи забій худоби, і належить до обов’язків господині.

споживання, зрештою, означає фізичну зустріч об’єкта й суб’єкта споживання, ба більше і точніше – витрачання одного одним

предмети внаслідок щоденного використання стають ніби інтимно близькими, наче їм передаються певні властивості від особи власника.

Яким повсюдним було пиво аж до XVII, ба навіть подекуди ще й у XVIIІ столітті, найкраще можна усвідомити, пригадавши, що зазвичай сніданок складався з пивного супу, забутої сьогодні страви. Ще наприкінці XIX сторіччя в сільських місцевостях Німеччини готували такий суп. Саме з того часу походить цей рецепт, позначений уже, щоправда, неабиякою вишуканістю: «Увілляти пиво до риночки і розігріти на вогні; тоді розбити в інший горщик декілька яєць, докласти шматок масла до гарячого пива, домішати невеличку кількість холодного пива, щоб остудити суміш, відтак вилити її на яйця, трохи посолити і відтак збити все разом, щоб запобігти зсіданню. Після цього покраяти булку, білий хліб чи якийсь інший добрий хліб і залляти його супом. За бажання можна посолодити цукром».

Алкоголь і військо

Пиво, а згодом горілка аж до ХІХ століття були неодмінними складовими раціону європейських армій. Із одного Валенштайнового розпорядження 1632 року (вгорі) випливає, що денний раціон ландскнехта складався з двох фунтів хліба [бл. 900 г], фунта м’яса [бл. 450 г] і чотирьох пінт пива [бл. 2,3 л]. Неодмінну присутність пива у військовому житті видно й на зображенні обозу десь кінця ХVІ століття: три величезні діжки пива займають аж цілу ліву третину малюнка

Іще триста років тому кава чи тютюн були значною мірою суперечливими речовинами, незрідка просто-таки забороненими, у кожному разі, далеко не усталеними «засобами насолоди». Їх сприйняли аж у ХVІІІ столітті. Потреба в них виявилася надто потужна й надто тривка, щоб їх можна було заборонити. Суспільство і держава зробили з цього висновок, що, замість заборони, слід запровадити оподаткування. За часів Фридриха ІІ лише податок із тютюну становив одну одинадцяту всіх державних стягнень Пруссії.